Історія

Від давнини до першої згадки про місто

Територія, на якій розташований Хмельницький, була заселена ще в давні часи. Дослідження виявили в околицях міста чимало археологічних пам'яток. Зокрема, на схід від мікрорайону Лезневе — поселення з матеріалами доби бронзи 2 тис. до н. е. та скіфського часу 7-3 ст. до. н. е., у мікрорайоні Озерна — багатошарове поселення з матеріалами раннього залізного віку І тис. до н. е., у мікрорайоні Дубове — поселення скіфського часу 7-3 ст. до. н. е., у мікрорайонах Гречани та Озерна — поселення черняхівської культури 3-4 ст. тощо. До наших днів збереглися кургани, які датуються археологами 7-3 ст. до. н. е. (скіфський час) — один у мікрорайоні Заріччя та два на південний схід від мікрорайону Ракове.

Місто Хмельницький має майже 600-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці. Дата заснування міста не відома, а от, що стосується першої згадки, то достовірно можна стверджувати про існування Плоскирова (Плоскировець) вже у першій половині XV ст. На той час Поділля стає ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством, яка закінчилася на користь останніх. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Корони Польської. Польський король Владислав ІІ Ягайло в 1431 р. надає вірній шляхті привілеї на подільські володіння. Серед населених пунктів, що згадуються у документах королівської канцелярії від того року, знаходимо поселення під назвою Плоскирівці та відповідний до цього запис: 10 лютого 1431 року у місті Сопоті король Владислав ІІ Ягайло записав Янові Чанстуловському за 100 гривень право на володіння селами Голисин (нині село Олешин Хмельницького району) та Плоскирівці на річці Південний Буг у Летичівському повіті Подільської землі («… super villis Holissin et Ploskir о wcze super fluvio Boh iacentu in terra Podoliensi et districtum Latichoviensi sitas»).

Цю найдавнішу на сьогодні писемну згадку про Хмельницький виявив у Варшавському архіві давніх актів історик Віталій Михайловський. Як зназначив дослідник, «це відкриття сталося цілком несподівано. Просто підіймався шар документів тієї пори. Щодо сталості цієї дати, то, за моїми прогнозами, в доступному для огляду майбутньому вона не поглибиться. Хоча сенсація може трапитися в несподіваному місці, коли, наприклад, відкриються невідомі архіви».

Щодо динаміки росту населення у ХХ ст:
1939 - 37 000
1959 - 62 000
1970 - 113 000
1989 - 237 000
2001 - 254 000
2010 - 262 000
Хмельницька агломерація - агломерація з центром у місті Хмельницький.

Приблизна статистика агломерації (2001): Чисельність населення - 467,8 тис. осіб. Площа - 4070 кв.км. Щільність населення - 102,7 осіб/кв.км.

У складі:
місто Хмельницький - 290,1 тис.осіб, 90 кв.км (таке населення видає Вікіпедія)
Хмельницький район - 54,6 тис.осіб, 1220 кв.км
Ярмолинцівський район - 39,2 тис.осіб, 900 кв.км
Деражнянський район - 38,3 тис.осіб, 910 кв.км
Летичівський район - 34,6 тис.осіб, 950 кв.км

За деякими неофіційними даними в нас населення складає понад 300 тисяч (повязано із базаром куди приїжають з України Білорусії і так далі).

За деякими неофіційними даними в нас населення складає понад 300 тисяч (повязано із базаром куди приїжають з України Білорусії і так далі).

Може бути, але поки я спираюсь на офіційні. В 2011 буде Всеукраїнський перепис населення.

Щодо порівняння:

Хмельницька міська рада(реальне училище):

http://img.pixs.ru/storage/2/2/0/x3a86b114j_7178193_615220.jpg

Зараз так виглядає:

http://img.pixs.ru/storage/2/2/3/800pxHmeln_6992891_615223.jpg

Проскуровкая:

http://img.pixs.ru/storage/2/5/0/Proskurvsk_6670871_615250.jpg

Костел Святой Анны. Он стоял на месте школы №1. Был взорван в 1932 году.

http://img.pixs.ru/storage/2/5/1/Kosteljpg_8662054_615251.jpg

Дом Берляндта. Стоял там, где теперь Ангел скорби. Его считали самым красивым в городе.
С 1912 года там располагалось Управление Подольской железной дороги.
В 1930-х там располагался штаб кавалерийского корпуса Красного казачества и управление спецвоенстроя. Видмо, чтоб уничтожить архивы, при отступлении Красной армии в 1941, дом был взорван.

http://img.pixs.ru/storage/2/5/2/krasiviyjp_8684211_615252.jpg

А Хмель цікаво виглядав на початку 20 століття. Ось на цій фотці класний вигляд має.
http://img.pixs.ru/storage/2/5/0/Proskurvsk_6670871_615250.jpg

І куди це все подівалось?

А Хмель цікаво виглядав на початку 20 століття. Ось на цій фотці класний вигляд має.
http://img.pixs.ru/storage/2/5/0/Proskurvsk_6670871_615250.jpg

І куди це все подівалось?

Та от понасаджували трохи дерев, плитка, піцерії, багатоповерхівки...
http://cs4134.vkontakte.ru/u28546688/94411995/x_b7a71811.jpg
http://cs856.vkontakte.ru/u28158905/105098515/x_af660a64.jpg
http://cs857.vkontakte.ru/u28158905/105098515/x_ec4ffd48.jpg
http://cs857.vkontakte.ru/u28158905/105098515/x_0175fd0c.jpg

Vidnovyly by dahy v staromu kvartali - zrazu by misto vygliadalo sympatychnym.

Плоскирів в складі Королівства Ягеллонів, Османської імперії і Речі Посполитої

У роки королювання (1434—1444 рр.) Владислава ІІІ нова згадка — підтверджується право на володіння поселенням, яке вже названо як Ploskirow — Плоскирів.

Під час Визвольної війни українського народу у 1648—1654 роках під проводом Богдана Хмельницького Плоскирів та його околиці неодноразово опинялись в центрі протидії козацьких та польських військ. Містечко неодноразово переходило із рук у руки ворогуючих сторін, при цьому зазнавши великих руйнувань як від польських військ, так і від козацьких та повстанських загонів, в наслідок чого було повністю спустошений.

У 1672 році Плоскирів, як і все Поділля перейшло під владу Османської імперії. Плоскирів став центром окремої нахії, що підпорядковувалася Меджибізькому санджаку Кам'янецького єйялету.

У 1699 турки залишають Поділля. Плоскирів знову переходить до Польщі, і повертається у володіння Замойських. Плоскирівське староство виявилося повністю спустошеним, у зв'язку з чим Замойські переселяють сюди селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я. Так у Плоскирові та навколишніх селах (Гречана, Заріччя, Шаравечка, які на даний момент є частинами міста) з'явилися «мазури», нащадки яких склали основу католицького населення згаданих пунктів.

Згідно з переписом у 1789 році у Плоскирові було 184 дворів єврейських, 96 міщан тяглових та 126 бобилів і піших, прибуток з міста сягав 24138 злотих. До староства належали села: Гречани, Шаровечка, Мацьківці, Заріччя, Олешин, Іванківці та Лезнів. Місто та староство перебували у володінні Замойських. Населення Плоскирова не перевищувало 2,5 тисяч осіб, в ньому був шпиталь для убогих, калік та безпритульних, діяли (на середину 1780-х років) ткацький цех, об'єднані цехи бондарів і ковалів, кушнірів і кравців, а також шевців.

Проскурів під владою росіян

5 липня 1795 була утворена Подільська губернія у складі Російської імперії і один з її повітів став називатися Проскурівським із центром у місті Проскурові. Саме в цьому імператорському указі про створення губернії вперше з'являється назва Проскурів. До речі, спеціального указу про перейменування Плоскирова в Проскурів не знайдено.

1806 року у Проскурові нараховується 487 будинків, із яких лише один кам'яний, крамниць та лавок — 68 дерев'яних та 7 кам'яних, млинів — 2, греко-російська церква, католицька каплиця та дві єврейські школи. Торги відбувалися щотижня, по п'ятницях та неділях, кількість ярмарків збільшилася до 14 на рік. Населення міста — 2022 мешканців.

У 1870 році введено в дію залізничну лінію Жмеринка — Проскурів — Волочиськ. На східній околиці міста побудовано залізничну станцію та вокзал.

http://img.pixs.ru/storage/6/4/7/x1c8b974cj_3705481_619647.jpg

Проскурів у Визвольних змаганнях українців, прихід совєтів

15 — 16 лютого 1919. Відбувся збройний виступ пробільшовицьки настроєних сил із метою захоплення влади в місті. Силами вірних Директорії військ (Запорізька бригада, 3-й Гайдамацький полк) повстання було придушене, після чого в єврейських кварталах Проскурова почався погром, який ініціював отаман Семесенко. Наслідок кривавих подій — убито 390 чоловіків, 309 жінок, 76 дітей, поранено близько 500 осіб єврейської національності. За іншими даними загиблих було близько тисячі. До міста у зв ' язку з погромом прибув головний отаман Симон Петлюра. За його наказом була роззброєна частина Семесенко і віддано розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому. Після поразки українських військ на більшовицькому фронті, в березні державні установи УНР тимчасово переїхали до Проскурова. Тут відбулися державні наради УНР за участю членів Директорі, уряду, представників партій та громадських організацій. Саме в Проскурові пройшло останнє засідання Директорії у повному складі та відбулась зустріч з делегацією ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем. Уряд УНР та Директорія перебували в Проскурові ще двічі (у листопаді 1919 та червені 1920 року).

18 листопада 1920 у ході масованого наступу Червоної Армії, кавалерійська бригада Григорія Котовського та 135-а стрілецька бригада М.Голубенка після бою з українськими частинами групи генерала-хорунжого А.Загородського заволоділа Проскуровом. На Поділлі та в місті остаточно встановлена радянська влада.

У вересні 1938 року в місті працювала знімальна група під керівництвом класика українського кино Олександра Довженко, яка знімала здесь эпизоди кінострічки «Щорс»

Проскурів під час Другої Світової війни

8 липня 1941 року місто окупували німецько-фашистські війська, які здійснювали масові розстріли мешканців міста, однак з першіх днів окупації і до останніх у місті актівно діяли антифашистські підпільники. 25 березня 1944 року війска 1-го Українского фронту під командуваням Маршала СРСР Георгія Жукова звільнили місто від німецьких загарбників. Очевидцем визволення міста став англійський письменник Джеймс Олдрідж, якій того часу був закордонним війсковим кореспондентом, у в своєму репортажі він передав враження від боїв за місто.

Зараз "Дитячий Світ"(ТЦ)

http://img.pixs.ru/storage/6/5/5/x1c8b974cj_1503594_619655.jpg

Хмельницький — обласний центр (після ІІ Світової війни)

15 березня 1941 місто стало центром Кам'янець-Подільської області; 16 січня 1954 — центр Хмельницької області, перейменоване на Хмельницький на честь Богдана Хмельницького.

Значно збільшується площа міста, особливо після приєднання приміських сіл Заріччя та Гречани. Виникає ряд заводів всесоюзного значення — трансформаторних підстанцій, «Трактородеталь», радіотехнічний, термопластавтоматів, «Катіон», стають до ладу підприємства індустріально-будівельної, харчової та легкої промисловості. Зокрема, завод трансформаторних підстанцій стає провідним у СРСР із виробництва трансформаторів для залізничного транспорту, завод «Катіон» — одним із найбільших в країні виробником конденсаторів, радіозавод — єдиним в СРСР виробником авіаційної спецтехніки військового призначення. Виникнення подібних підприємств перетворило місто Хмельницький на великий промисловий центр України. Значно зросло населення, засновано перший вуз — технологічний інститут (нині Хмельницький національний університет), прокладено перші тролейбусні лінії, розбудовано нові мікрорайони. До того ж місто стає важливим військово-стратегічним центром не лише регіону, а всієї країни. В 1956 р. до обласного центру на постійне місце дислокації прибуває 17-та гвардійська мотострілецька дивізія, а у 1961-64 рр. — підрозділи однієї з найпотужнішої у світі ракетної дивізії. Саме з цього часу поблизу Хмельницького та на території області розгортаються бойові позиції міжконтинентальних ракет. Значною подією, що доповнює військову сторінку історії міста, стало заснування у 1970 р. Хмельницького вищого артилерійського командного училища, на базі якого в 1990-х рр. створено єдину в державі Національну академію прикордонних військ України.

Ось ця академія ім.Богдана Хмельницького

http://img.pixs.ru/storage/6/6/1/800pxNacak_2166775_619661.jpg

Хмельницький у незалежній Україні

В 1991 р. хмельничани підтримали проголошення незалежної України.

Перейшовши на принципово інші умови господарювання, в місті зуміли зберегти поступальний розвиток міста, переорієнтувавшись на нову економічну модель. Хмельницький став на той час одним з найбільших у східній Європі торгівельних центрів — нині тут діє цілий ринковий комплекс, який займає площу понад 18 га і включає 24 самостійних речових ринків.

http://img.pixs.ru/storage/6/7/9/x1c8b974cj_5047710_619679.jpg

В 2000х-роки був цей базар(прям в центрі міста!!!)

http://img.pixs.ru/storage/6/9/1/x1c8b974cj_1650501_619691.jpg

А зараз вже це:)))))

http://img.pixs.ru/storage/7/0/0/800pxTCPla_9266862_619700.jpg

Озерна в 90-х роках:

http://img.pixs.ru/storage/6/1/9/Ozernajpg_6839079_632619.jpg

Пройшло 20 років:

http://img.pixs.ru/storage/6/2/1/ozerna2jpg_9084861_632621.jpg

http://img.pixs.ru/storage/6/2/2/ozerna3jpg_2435690_632622.jpg

Кооперативний технікум:

http://img.pixs.ru/storage/6/2/3/koledzhjpg_2019611_632623.jpg

Зараз Торговельно-економічний інститут

http://img.pixs.ru/storage/6/2/4/HTE2jpg_6796608_632624.jpg

Унівєр:

http://img.pixs.ru/storage/6/2/5/oranzheviy_7430116_632625.jpg

http://img.pixs.ru/storage/6/2/6/oranzh2jpg_4220071_632626.jpg

Пляж:

http://img.pixs.ru/storage/6/2/7/plyazhjpg_9649930_632627.jpg

http://img.pixs.ru/storage/6/2/8/plyazh2jpg_4851499_632628.jpg

http://img.pixs.ru/storage/6/2/9/plyazh3jpg_6995389_632629.jpg

http://img.pixs.ru/storage/6/3/0/plyazh4jpg_4672189_632630.jpg

Вулиці Проскурова:

http://img.pixs.ru/storage/3/6/7/vulicyajpg_9727914_648367.jpg

http://img.pixs.ru/storage/3/6/9/shotojpgjp_5341427_648369.jpg

http://img.pixs.ru/storage/3/7/0/shocejpg_8607668_648370.jpg

Будинок:

http://img.pixs.ru/storage/3/7/2/shosjpg_5134655_648372.jpg

Вхід на овочевий ринок:

http://img.pixs.ru/storage/3/7/6/vhdnarinok_2211713_648376.jpg

Міське училище:

http://img.pixs.ru/storage/3/7/5/gorodskeuc_6704771_648375.jpg

Лазня №1:

http://img.pixs.ru/storage/3/7/9/laznya1jpg_1312944_648379.jpg

Стадіон Динамо:

http://img.pixs.ru/storage/3/8/0/stadondina_6805250_648380.jpg

http://img.pixs.ru/storage/3/8/2/stadon2jpg_6626376_648382.jpg

Молдавские небоскребы или "Шторм-1970"
http://proskurov.info/images/phocagallery/1954_1991/thumbs/phoca_thumb_l_hmarochos_thumb.jpg
http://img88.imageshack.us/img88/8862/dsc00026dg.jpg
http://img138.imageshack.us/img138/2475/dsc00032r.jpg
Коли у жовтні 1978 року на розі вулиць Фрунзе і Карла Маркса (нині Кам’янецької та Подільської) за 24 дні (!) піднялася 16-ти поверхова вежа нового будинку, цей успіх будівельників став подією не тільки в масштабах міста, але і всієї України. Хмельницький “хмарочос” мав декілька принципових нововведень – вперше в Україні для спорудження монолітних бетонних стін було застосований метод ковзної опалубки, а перекриття поверхів монтувалося зверху донизу…
У повоєнні роки наш обласний центр почав стрімко розбудовуватись, і десь на початку 1970-х виникла ідея архітектурно підкреслити центральне перехрестя міста. З легкої руки тодішнього голови обласної ради М.Починка (якщо пам’ятаєте, він багато зробив для впорядкування Хмельницького) приймається рішення про спорудження величезної громадсько-торгівельної площі. Фахівці Хмельницької філії інституту “Діпроцивільпромбуд” на чолі з головним архітектором проекту О.Грабовським у першу чергу проектують під забудову цілий квартал між Кам’янецькою - Подільською - Соборною - Вайсера.

http://proskurov.info/forum/88-4---1954-/4954----q-1970q#4954

http://img265.imageshack.us/img265/5677/x98bb2ba9.jpg (http://img265.imageshack.us/i/x98bb2ba9.jpg/) Uploaded with ImageShack.us (http://imageshack.us)
Вулиця Проскурівська
http://img716.imageshack.us/img716/5725/x485c15a1.jpg (http://img716.imageshack.us/i/x485c15a1.jpg/) Uploaded with ImageShack.us (http://imageshack.us)
Обласна адміністрація в 60-тих роках
http://img137.imageshack.us/img137/6807/xa4e95497.jpg (http://img137.imageshack.us/i/xa4e95497.jpg/) Uploaded with ImageShack.us (http://imageshack.us)
Попередня будівля Залізничного вокзалу
http://img697.imageshack.us/img697/9176/xae2cd309.jpg (http://img697.imageshack.us/i/xae2cd309.jpg/) Uploaded with ImageShack.us (http://imageshack.us)
Дитячий світ
http://img811.imageshack.us/img811/1852/bf20232edf2b.jpg (http://img811.imageshack.us/i/bf20232edf2b.jpg/) Uploaded with ImageShack.us (http://imageshack.us)

Прикольна остання фотка!

Центр міста 1992 р.
http://cs9757.vkontakte.ru/u49764794/94415848/x_ebf635bb.jpg
Виставка:
http://cs9757.vkontakte.ru/u49764794/94415848/x_6a4a8923.jpg
1965 р. Аеропорт:
http://cs9910.vkontakte.ru/u62026388/94415848/x_1d19e281.jpg

http://img804.imageshack.us/img804/1057/x576f3530.jpg (http://img804.imageshack.us/i/x576f3530.jpg/)

http://img840.imageshack.us/img840/4458/xceb13630.jpg (http://img840.imageshack.us/i/xceb13630.jpg/) Uploaded with ImageShack.us (http://imageshack.us)

Футбольний стадіон "Поділля"

Найперший міський стадіон, фото 1928 року:

http://www.proskurov.info/images/stories/Перший_стадион.jpg

1953 року міський стадіон називався "Динамо" і виглядав ось так:
http://www.proskurov.info/images/phocagallery/1945_1954/thumbs/phoca_thumb_l_stadio_1953.jpg

1960-1990-ті:
http://www.proskurov.info/images/stories/Стадион_Подилля_90s(1).jpg

Тепер:
http://www.proskurov.info/images/stories/DSC00135.jpg

ІНФОРМАЦІЮ ВЗЯТО З http://www.proskurov.info/news/culture/7089--lr

http://proskurov.info/video-foto/retro-photo/7056--q-q
Дуже цікава підбірка,варто подивитись!

http://img684.imageshack.us/img684/3649/imagephp1m.jpg (http://img684.imageshack.us/i/imagephp1m.jpg/) Uploaded with ImageShack.us (http://imageshack.us)
Пивоварний завод "Хмельпиво"

http://img8.imageshack.us/img8/167/imagephpny.jpg (http://img8.imageshack.us/i/imagephpny.jpg/) Uploaded with ImageShack.us (http://imageshack.us)
Будинок "Укртелекому"
Побудував будинок у 1890 р. дворянин Людвіг Іванович Дєрєвоєд, людина заможна, яка мала в тодішньому Проскурові (тепер місто Хмельницький) величезний авторитет – достатньо сказати, що його з 1881 р. упродовж трьох десятиліть постійно обирали гласним міської Думи. Але найбільше він був відомий в місті як власник найкращої проскурівської аптеки. На поч. 70-х років 19 ст. дворянин Л.Дєрєвоєд одержав відповідну освіту і звання провізора, після чого відкрив приватну аптеку в одноповерховому будиночку на розі Алєксандрівської (нині вул. Проскурівська) і невеличкого провулка. Саме завдяки аптеці цей провулок незабаром одержав назву – вулиця Аптекарська (нині – вул. Проскурівського підпілля). У 1890 р. Л.Дєрєвоєд завершив будівництво нового триповерхового будинку, на першому поверсі якого розташувалася найкраща в місті аптека. Також на першому поверсі містилась крамниця споживчого товариства, у підвальному приміщенні - винний "Рейнсковий погреб", а от другий та третій поверхи здавалися квартиронаймачам. У радянські часи будинок Л.Дєрєвоєда був націоналізований, аптека припинила існування, а в будинку розміщувалися переважно військові та державні установи. На поч. 70-х рр. ХХ ст.був добудований четвертий поверх. Будинок зберігся до наших днів – нині у ньому розташований міжміський переговорний пункт і інші служби "Укртелекому".

http://img684.imageshack.us/img684/3649/imagephp1m.jpg (http://img684.imageshack.us/i/imagephp1m.jpg/) Uploaded with ImageShack.us (http://imageshack.us)
Пивоварний завод "Хмельпиво"

:cheers::cheers::cheers:

http://img545.imageshack.us/img545/5421/imagephp2.jpg (http://img545.imageshack.us/i/imagephp2.jpg/) Uploaded with ImageShack.us (http://imageshack.us)
Залізничний вокзал станції Хмельницький
У 1870 році в історії Проскурова відбулася знаменна подія, що істотно вплинула на подальший розвиток міста, – було завершене будівництво залізничної лінії Жмеринка – Проскурів – Волочиськ. Одночасно з розбудовою станції був споруджений вокзал, що одразу посів у житті проскурівчан визначне місце. Під час війни 1941-45 років станційні споруди (у т.ч. вокзал) суттєво постраждали, у повоєнні роки постало питання про будівництво нового вокзалу. Таким чином у 1951-52 роках перший вокзал був знесений, а на його місці споруджено новий. У 1984 році відбулась чергова повна перебудова вокзалу.

:cheers::cheers::cheers:Воно найкраще...:)

Великолепные фото, особенно раритетище вот это (http://img840.imageshack.us/img840/4458/xceb13630.jpg) фото, это интересно какой год, до войны наверное.

Перший супермаркет

http://www.proskurov.info/images/stories/loki/06_small.jpg


Здається, це перший продуктовий супермаркет Хмельницького. Магазин abc відкрито на початку 1990-х.
Фото з залишків архіву відомого хмельницького фоторепортера І. Суботіна. Допомогла розшукати деякі фото методист Палацу творчості дітей та юнацтва С. Довгань.

http://www.proskurov.info/video-foto/retro-photo/7247-2010-12-07-19-54-54

Цікава стаття про розвиток телебачення м. Хмельницького http://www.proskurov.info/history/7277-2010-12-17-19-41-36#comments
:cheers:

http://www.proskurov.info/images/stories/loki/aeroS.jpg

Аерозйомка 1992 р.
http://www.proskurov.info/news/culture/7352--1992

http://www.proskurov.info/images/stories/Кино_1963.JPG

1963 р.

Take chudo zrujnuvaty!

http://img545.imageshack.us/img545/5421/imagephp2.jpg

Цікава стаття "Яким обіцяли зробити Хмельницький 20 років тому... ", написана колишнім мером Іваном Бухалом у 1991 р.
http://proskurov.info/news/society/7355--20-

http://proskurov.info/images/stories/maket_small.JPG
Так уявляли майбутнє місто Хмельницький у кінці 1980-х - на початку 1990-х років. Макет міської забудови, виготовлений за тодішнім Генеральним планом. Порівнюючи з сучасною забудовою, бачимо: таким Хмельницький вже не буде...

http://proskurov.info/images/stories/spiv_pole_new.jpg
Співоче поле 1988 р.

Ювілеї міста Хмельницького. Чому 500+13=575?

«Ювілеї м. Хмельницького за часів незалежності відзначали двічі, з інтервалом у 13 років, причому спочатку відсвяткували у 1993 р. 500-річчя, а у 2006 — 575 річчя.
Відправною точкою у першому випадку був наведений М.Грушевським реєстр димів 1493 р., де згадувався Проскурів. У 2003 р. В.Михайловський знайшов у Варшавському архіві давніх актів документ із згадкою села Плоскирів, з якого потім виріс Проскурів. Невелика замітка із прив’язаною до цього села датою — 1431 рік — була опублікована в «Українському археографічному щорічнику». На «круглому столі» з проблем датування історії міст В.Михайловський дотепно розтлумачив, чому ця нова дата зацікавила у 2006 р. міського голову Хмельницького: «калькулятор державного службовця починає підбивати можливі дивіденди: це ж державне фінансування, а тут у нас вибори до парламенту 2006 року!». Зрештою вдалося провести велику міжнародну конференцію, а заодно й полагодити водогін для Хмельницького. Зрозуміло, що й прийом гарний влаштували, осіб на 300. Те, що зовсім недавно відсвяткували 500-річний ювілей, міську владу не збентежило».
Цю історію опубліковано на сторінці 133 у книзі "Міська історія України: проблеми початкового датування", яку видано у 2010 році Інститутом історії України Національної академії наук. Ми ж вміщуємо її до розділу "Хмельницькі байки" через те, що неможливо довести ані автентичність слів міського голови, ані факт полагодження Чернелівського водогону "завдяки ювілею".
Урочистості Дня міста 2006 року не відрізнялися особливим розмахом від попередніх. Та й чому, власне, "те, що зовсім недавно відсвяткували 500-річний ювілей" мало когось бентежити? У 1993 році відзначали 500-річчя на підставі тих наукових фактів, які були відомі на той час, а у 2006-му - виходячи з нових науково підтверджених відомостей. А відтак, ця історія на сторінках наукового видання видається дивною, хоча й кумедною.


http://www.proskurov.info/component/content/article/76-stories/7459--50013575

Ретро-фото: Частинка Проскурова, яку ми втратили...

Зараз його вже немає... Будинок початку 20-го століття мав увійти до переліку пам'яток архітектури місцевого значення та отримати охоронний статус - але у 2004 році його було знесено. Зараз на його місці, на вулиці Проскурівській, побудовано скляно-бетонний торговельний центр.
Перелік пам'яток архітектури місцевого значення у м. Хмельницькому чекає на затвердження з 1995 року. Тим часом, внесені до нього будівлі або безслідно зникають, як ця, або до невпізнання змінюють вигляд.
http://www.proskurov.info/images/stories/Pered_CUM_540(1).jpg


http://www.proskurov.info/video-foto/retro-photo/7513-2011-02-25-20-13-47

Кам'янецький переїзд
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/50eSQ.jpg
Після того, як у 1870 році вздовж південної околиці Проскурова проклали залізницю, з міського бюджету були виділені кошти на влаштування трьох залізничних переїздів.

Усі ці переїзди існують й тепер: Поштовий (нині – переїзд по вул.Франка, що веде на Дубове), названий так від побудованої наприкінці XIX століття неподалік будинку поштово-телеграфної контори; Фельштинський (нині це скоріше "перехід", чим переїзд, розташований по вул.Гагаріна дорогою на речовий ринок), що одержав найменування від дороги, яка вела на Фельштин (нині – село Гвардійське); і, нарешті, Кам’янецький переїзд.



Спочатку залізничні переїзди абсолютно не заважали рухові безрейкового транспорту, адже наприкінці XIX століття за добу через Проскурів проходило всього два пасажирських, два кур'єрських і ще два-три товарні потяги. Причому половина з них йшла вночі, й тому навіть на самому жвавому Каменецькому переїзді, як правило, більш одного-двох возів під час проходження потягу не збиралося.

Транспортні проблеми стали виникати лише у 1930-х роках, коли почалася масова автомобілізація народного господарства та й залізничне сполучення стало більш інтенсивним. От тоді на Кам’янецькому переїзді уже почали зявлятися автомобільні черги, в яких можна було "застрягти" надовго.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/50e.jpg
У той же час серед шоферів з'явилися порушники, що намагалися як найскоріше проскочити незручний переїзд. Іноді це приводило до трагічних наслідків. Так, у 1936 році сталася одна з найбільш жахливих в історії нашого міста аварій. Водій вантажівки ЗІС-5, що перевозив робітників на будівництво одного з ДОТів (ДОТ — довготривала вогнева точка), спізнювався на призначений час. Будівництво велося "Військобудом" і контролювалося НКВС, і тому зрозуміло, що запізнення могло класифікуватися як шкідництво з метою зриву робіт на стратегічно важливому об'єкті, із відповідними для того часу наслідками.

Під'їхавши до переїзду, шофер побачив чергу машин і закритий шлагбаум. Не зупиняючись, він вирулив вантажівку на зустрічну смугу і вирішив проскочити переїзд перед потягом. Але прямо на коліях ЗіС заглух, і через кілька секунд паровоз на великій швидкості врізався в автомобіль. Усі 16 чоловік, що знаходилися у кузові, загинули. Дивно, але шофер залишився живий, отримавши лише незначних травм. Під час удару його викинуло з розтрощеної кабіни вантажівки.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/K-T60.jpg
У повоєнні роки стали детально обговорювати будівництво на Кам’янецькому переїзді автомобільно-пішохідного моста. У пояснювальній записці стосовно економічного обґрунтування проекту, зокрема, говорилось: "Шлагбаум на перезді по вул. Фрунзе закривається не один раз на годину, і шоферам автотранспорту доводиться стоять по 10-15 хвилин, втрачаючи свій робочий час. До того ж, утримання двох залізничних переїздів (Фрунзе, Фельштинський) обходиться в 15 тисяч карбованців на місяць".
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/parovoz.jpg
До будівництва шляхопроводу приступили лише у 1959 році. У перший рік будівельники зробили величезний обсяг робіт по підняттю рівня шосе, у 1960 почали монтаж залізобетонного моста, а вже наступного року перші автомобілі проїхали по новому мосту.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/razvyaz.jpg
У 1980-тих роках почалося будівництво транспортної розв'язки біля Кам'янецького переїзду. Масштабна будівля не фінансувалася державою, а здійснювалася за рахунок внесків хмельничан. Проект було зроблено всього лише за три місяці. Будівництво тривало близько 6 місяців.

Окрім транспортного призначення, розв'язка мала виступати візитівкою міста. Кінну статую Богдана Хмельницького замовлено було саме для встановлення у комплексі з цим шлхопроводом.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/KIN(1).jpg
Пропозицій було декілька. Одна з них передбачала встановлення пам'ятника НАД шляхопроводом, інша - біля нього, на штучному пагорбі. Але розвал СРСР поставив хрест на цих планах.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/rozvyaz.jpg
http://www.proskurov.info/news/society/7537-2011-03-08-18-08-21

Карта м. Проскурова 1951 р.:

http://img33.imageshack.us/img33/1788/44949626.jpg

http://www.proskurov.info/forum/87-3-proskuriv-z-1941-po-1954-roki/19176-karta-proskurova-1951g-125-000

Комсомольський парк, початок 1960-х
http://www.proskurov.info/images/stories/Kompark.jpg
Якусь частинку спадку минулих років треда брати з собою в майбутнє... Цей центральний вхід до найбільшого міського парку має майже той самий вигляд, як і півсотні років тому. Лише дерева нині вищі, річка Плоска, місце впадіння якої у Південний Буг видно на фото, більш повноводна. А ще Заріччя...

А де Заріччя? Де багатоповерховий житловий масив на схилі, що з півночі спускається до ріки, де телевежа? Ще нема! Адже, хоч приміське село Заріччя було включене зо складу міста ще у 1946 році, але до 1970-х років зберігало воно вигляд справжнього тихого села.

Сам парк кілька разів за цей час змінив назву. Власне, ніде не зафіксовано, хто й коли назвав його Комсомольським: закладався він просто як "Парк культури і відпочинку". Але створювали його, - так само, як вручну викопали водосховище, - силами мешканців міста, серед яких було багато молоді. Комсомольці будували - "Комсомольським" і почали називати. Ще й зараз згадують старожили... "Відпрацьовувати на парк ви не ходили? А ми ходили! Ми копаємо, а начальство руки в боки - і ходить, дивиться..." - каже пенсіонерка Ірина Бабяк (1927 року народження) своїй "молодшій" колежанці.

Дуже швидко, у 1967 році, перейменували парк "на честь 50-річчя Жовтня", тобто до річниці Жовтневої революції. У 1993 році знов перейменували - вже на честь 500-річчя міста Хмельницького, яке тоді відлічували від 1493 року, а не від 1431, як це ведеться зараз з огляду на першу письмову згадку про наше поселення. Але жителі міста називали його все одно Комсомольським. А у 2008 році - нове перейменування: на честь Михайла Чекмана - багаторічного міського голови, який трагічно загинув у 2002 році. Це перейменування було несподіваним і не зовсім зрозумілим.

Але менше з тим - кому як до вподоби, той так і називає парк. І центральний вхід до нього більш-менш зберігається - як згадка півстолітньої давнини...
http://www.proskurov.info/news/culture/7834--1960-

Італійський будівничий Плоскирівського замку
Найбільше «білих плям» має середньовічна історія Плоскирова, а одна із найменш відомих її сторінок стосується Плоскирівського замку. У історичній літературі ми знайдемо лише скупі рядки про те, що у XVІ – XVII столітті на острові, який утворювали річки Плоска та Буг, стояв дерев’яний замок.

Є згадки, що оточували його «вали та частоколи», що вів до нього міст, що кілька разів він був спалений та з часом взагалі зник. Одразу думаєш про якусь незначущість та «містечковість» плоскирівських фортифікацій. Але більш ретельне вивчення давніх документів додає до історії Плоскирівського замку деякі цікаві факти. Виявляється, будували замок та міські фортифікації у Плоскирові за проектом відомого італійського архітектора XVI століття Бернардо Морандо.

http://www.proskurov.info/images/stories/loki/moranoSQ.jpg
Бернардо Морандо (роки життя близько 1540-1600) – один із тих італійських зодчих, які працювали та прославились поза межами своєї батьківщини. Майже усе творче життя архітектор провів у Польщі, де з 1578 року був на службі в канцлера Яна Замойського й збудував чимало оборонних та цивільних споруд. Найбільшим досягненням Морандо стало будівництво цілого міста Замостя – родового маєтку Замойських. Уперше в Польщі місто будувалося за єдиним задумом та чітким плануванням. Але, для нас цікавіше те, що Морандо деякі роботи виконав й в Україні – у Львові, Кам'янці-Подільському, Шаргороді.

Найпотужніше скористались талантом італійця у Львові, куди архітектор вперше приїхав у 1578 році. У липні цього року, коли місто Замостя тільки планувалося, тут між ним і канцлером Яном Замойським був укладений контракт на спорудження магнатської резиденції у Скоківці. У 1589 році Морандо вдруге приїжджає до Львова – міське правління звернулося до канцлера з проханням прислати зодчого для виготовлення плану шанців, які мали зводити під Високим Замком/ Спорудження шанців розпочалося у перших числах вересня 1589 році і тривало два місяці. Після того Морандо виконав планування оборони всього міста та став першим відомим фортифікатором Львова. Проект львівських укріплень зодчий виконав з урахуванням найновіших досягнень тогочасного фортифікаційного мистецтва, зокрема застосував в них нову бастіонну систему. Перебування Морандо у Львові було доволі тривалим і йому приписують будівництво декількох цивільних споруд міста, зокрема Успенської церкви, замойської колегіати, костьолу бернардинів та інших.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/uspenska.jpg
Приїзд у Плоскирів
Під час роботи у Львові Бернард Морандо разом із львівським ратманом Станіславом Шембеком виїздив до Плоскирова, де в той час перебував канцлер Ян Замойський. Приїзд італійського архітектора до подільського міста не був випадковим. Справа в тому, що Плоскирів на той час належав ротмістру, старості галицькому Станіславу Влодекові, який був одружений з Ельжбетою Замойською, сестрою великого канцлера. Тепер стають зрозумілими обставини перебування Яна Замойського у Плоскирові – канцлер приїздив до рідної сестри, яку, до речі, дуже поважав та прислуховувався до її думки. С.Влодек, будучи зв’язаним родинними зв'язками з канцлером і знаючи, що той будує нове місто, вирішив скористатись приїздом могутнього родича і попросити в нього допомоги у спорудженні власного замку і міських укріплень. Тим більше, що Ян Замойський у цій справі був людиною досвідченою і, до того ж, мав здібного будівничого.

Станіслав Влодек отримав Плоскирів у 1569 році у спадок від батька Матвія Влодека – кам’янецького старости. Документально відомо, що польський король Сигізмунд Август II віддав Плоскирів у володіння М.Влодеку в 1550 році. У королівському привілеї було зазначено, що король відзначає службу та хоробрість Матвія Влодека із Германова, хорунжого та кам’янецького старосту за охорону кордонів від вторгнення ворогів, і надає йому в спадкове володіння «Плоскирів, Леснів (нині – Лезневе) і Голишин (нині – Олешин) із прилеглостями, над Богом в повіті Кам’янецькім лежачими». Коли М.Влодек почав будувати у Плоскирові дерев’яний замок - не відомо, але першу згадку про його існування зустрічаємо в люстрації Кам’янецького староства 1565 року. Наступного, 1566 року М.Влодек домігся для Плоскирова міського статусу – Магдебурзького права, що безумовно сприяло розвитку поселення. Син Матвія Станіслав продовжив справу батька по розбудові міста та у 1578 році отримав від короля Стефана Баторія привілей на проведення у Плоскирові трьох щорічних ярмарок та щотижневих торгів. В тарифі Подільського воєводства 1578 року місто значилось серед найбільших подільських населених пунктів: за Плоскировим числилося 22 плуга (плуг – тодішня одиниця виміру землі, що дорівнює середній площі, обробленій за день плугом), в місті був один православний священик, декілька десятків ремісників, купців та представників інших станів.

Крім господарської діяльності, Станіслав Влодек опікувався укріпленням міста, що й підтверджує приїзд у 1589 році фортифікатора Бернардо Морандо. Італієць на вимогу С.Влодека та при сприянні канцлера Яна Замойського повністю перебудував Плоскирівський замок та запроектував систему міських фортифікацій.

Urbs munita (місто з укріпленнями)
Якими були плоскирівські фортифікації ми можемо лише припускати. У кожного зодчого того часу був свій «фірмовий» стиль, який об’єднував всі його роботи. Був такий стиль й у Морандо. Отже, розглядаючи фортифікації, наприклад польського Замостя, які збереглися до наших днів, можна уявити й плоскирівські.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/zamost.jpg
Звичайно, наші були не такими масштабними, але те, що це була «фірмова» морандівська бастіонна фортеця – сумнівів не має. Підтвердження тому вдалося знайти на відомій карті середини XVII століття Гійома Левассера де Боплана (1595-1685). На ній Боплан позначив Плоскирів як «Urbs munita» – місто з укріпленнями.

http://www.proskurov.info/images/stories/loki/palatinatusSQ.jpg
Картограф, який вважався ще й відомим інженером та фортифікатором, наніс на карту чітке зображення озера з островом на місці впадіння Плоскої до Буга, міст, що вів на острів, а також доволі докладно (як для карти такого масштабу) позначив п’ятикутні бастіонні міські фортифікації.
http://www.proskurov.info/images/stories/Ploskirow.jpg
Будувати плоскирівські фортифікації розпочали у 1589 році й завершили ймовірно лише на початку XVII століття. Тому, наприклад посол австрійського імператора Еріх Лясота, який проїжджав у 1594 році через Плоскирів, не згадує про них у своєму коротенькому описі міста. А от фризький мандрівник Ульріх фон Вердум на початку 70-х років XVII століття вже пише про те, що у Плоскирові серед озера був «чотирикутний острів, на якому, оточений валами й частоколами, стояв місцевий замок».

На жаль, плоскирівські фортифікації та замок, які збудував Морандо, не збереглися. Після декількох руйнацій під час воєн від них вже до початку XIX ст. не залишилося й сліду. На карті міста 1800 року замку ми не бачимо взагалі, а від колишніх бастіонів позначені лише залишки валів. Та ще назва історичної частини міста – Завалля, нагадує про існування у минулому міських фортифікацій. Тим не менш, ми сміливо можемо додати до історії міста Хмельницького визначний факт – замок і міські фортифікації у Плоскирові будував відомий італійський архітектор Бернардо Морандо.
http://www.proskurov.info/news/culture/7852-2011-05-28-10-43-37

Яким би став Проскурів, якби не було війни
70 років тому відповідно до постанови Раднаркому УРСР та ЦК КП(б)У від 15 березня 1941 року перенесли обласний центр із Кам’янця-Подiльського до Проскурова. Міг би стати обласним ще у 1937 році
http://ye.ua/images/news/Yakim_bi_stav_Proskuriv__yakbi_ne_bulo_viyni_1300044696.jpg
У 1937 році в Україні запланували провести чергову адміністративно-територіальну реформу, основний напрямок якої – для зручнішого управління поділити величезні області на менші. Зокрема, з Харківської області виокремили Полтавську, з Одеської – Миколаївську, з Київської – Житомирську. Постало питання розділення на дві частини й Вінницької області. Вирішили із трьох її прикордонних округів (Кам’янецький, Проскурiвський та Шепетiвський) утворити окрему область. Як обласний центр у Раднаркоматі УРСР запропонували Проскурів, як такий, що розташований на перетині залізничних та шосейних шляхів i має центральне географічне положення в новому регiонi. Але, виявилось, що у місті фактично не було адміністративних будинків, яких для функціонування обласного апарату потрібно було чимало. Не відповідала статусу адміністративного центру забудова та благоустрій міста. Отож, іншої альтернативи не було – 22 вересня 1937 року центром новоутвореної області став Кам’янець-Подiльський, а область отримала, відповідно, назву Кам’янець-Подiльська. Разом з тим, Раднаркоматом УРСР було поставлено завдання перед партійним апаратом та міською владою Проскурова – за п’ятирічку вивести місто на рівень, який би відповідав статусу обласного центру.

План реконструкції

Того ж 1937 року архітекторами і інженерами харківського державного інституту проектування міст («Діпроміст») був розроблений «План реконструкції м.Проскурова». У 1938 році його затвердила Проскурівська міська рада та прийняла до виконання.

План був розрахований на десять років: перша черга мала бути реалізованою до 1942 року, друга черга – до 1948. Проектанти передбачали, що за цей час населення міста збільшиться удвічі та складатиме 57-60 тисяч мешканців.

Головна увага була спрямована на повну реконструкцію центральної частини міста, де повинна була зникнути одноповерхова забудова. Прибузькі єврейські квартали взагалі пропонувалось знести та зробити на їх місці відпочинкову зелену зону. Були визначені головні магістралі міста – це існуючі вулиці 25 Жовтня (нині – Проскурівська) та Фрунзе (нині – Кам’янецька), а також вулиця Шевченка, яку планувалось продовжити до теперішньої Володимирської. Крім того, Старокостянтинівське шосе повинно було отримати мостовий шляхопровід над залізницею, та далі, через Дубове, вийти на Кам’янецьке шосе. Архітектори запроектували п’ять нових майданів – два адміністративних, привокзальний, спортивний та Площу культури. Цікаво, що для Центрального адміністративного майдану відводили місце поблизу парку імені Франка – там, де нині ми маємо меморіал «Вічний вогонь». Там передбачалась побудова Будинку Рад та комплексу триповерхових адміністративних будівель. Ще один великий майдан – Культури, повинен був з’явитися на місці, де нині Дитячий світ та «Либідь-Плаза». Цю площу

мав би прикрасити величезний Палац культури.

Окрім докорінної реконструкції центру, було заплановано розширення Проскурова за рахунок приєднання села Заріччя та розбудови на його північній околиці житлового масиву на 17 тисяч мешканців (район теперішнього проспекту Миру). Проектанти передбачали приєднання до міста й села Гречани, але як промислового району. Там мало б вирости чимало підприємств, серед яких – найбільший в Україні цукровий комбінат.

Окрему увагу проектанти приділили Південному Бугу та парковим територіям. У планах було проведення комплексу меліоративних робіт, спрямлення русла та організація у заплаві річки величезного лугопарку площею 101 га. Нині там, де планували у 1937 році лугопарк, – стоїть комплекс гіпермаркетів.

Реалізації завадила війна

Міська рада оперативно схвалила проект «Діпроміста» та почала його реалізовувати. Спершу вирішили добудувати у 1938-40 роках вже розпочаті об’єкти, зокрема: чотириповерхові будинки для офіцерського складу мiсцевого гарнiзону (так званi ДОСи), три нові школи, двоповерховий готель (нині – музучилище), Будинок Червоної Армiї (нині – Будинок офіцерів, корпус університету управління та права), кінотеатр ім.Чкалова. одночасно розпочали проведення комплексу робіт у комунальній сфері – розширяли мережу водогону, було забруковано десятки кiлометрiв вулиць i тротуарів. На 1941-42 рік було заплановані більш грандіозні зміни: перепланування деяких вулиць, спорудження стадіону, універмагу, поліклініки, пожежного депо, медичного технікуму, шляхопроводу, ще одного із адміністративних майданів… Але війна не дозволила втілити плани у життя.

Хоча із задуманого майже нічого не встигли реалізувати, тим не менш, проскурівчани відчули деякі позитивні наслідки прийнятого плану реконструкції міста. За три роки до війни благоустрій та забудова змінилась на краще, Проскурiв став найбільшим містом за чисельністю населення в області та найголовніше – від 15 березня 1941 року набув статусу обласного центру.
http://ye.ua/news/news_4029.html

Перехрестя Грушевського і Подільської
У перші роки XX століття перехрестя Комерційної і Купецької (нині – Грушевського і Подільська) було досить жвавим місцем. По-перше, тут знаходилась одна з декількох у Проскурові гасових крамниць, що належала міщанинові Л.Шейнбаргу.

У місті, де в той час ще не було електрики, гасова лампа – предмет першої необхідності в будь-якому будинку, і тому крамницю Шейнбарга знали всі проскурівчани без винятку. По-друге, виділявся своєю архітектурою двоповерховий будинок, що зберігся майже незмінним до наших днів. Цей будинок — чудовий зразок, так званого, “цегельного” стилю, належав Фройці Гавриловичу. Дві великі кімнати в ньому займали кабінети лікаря Бомштейна, а на першому поверсі були невеликий магазин аптечних товарів та гастрономічна крамниця. Ну, і по-третє, на перехресті розмістився пост №4 Проскурівської поліцейської команди.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/pod-grush.jpg
Серед усіх постів тривалий час зразковим вважався саме пост на перехресті Комерційної й Купецької. На цій дільниці була наймінімальніша статистика правопорушень, а крадіжки — головна проблема того часу – майже ніколи не траплялися... Ідилія на посту №4 завершилася у березні 1908 року.

У той вечір стояла кепська погода: було сиро і холодно, сніг з дощем перетворив навколишні вулиці в непрохідне болото. Двоє городових, що чергували, ховалися від дощу в будці. А в цей час зовсім поруч, у гасову крамницю Шейнбарга, заскочили грабіжники. Загрожуючи зброєю, вони відібрали весь денний виторг крамаря, “експропріювали” у трьох випадкових покупців дорогоцінні речі та гроші, забрали з собою ще чотири пляшки гасу, вскочили в екіпаж і спокійно скрилися у невідомому напрямку. І все це відбувалося в п'яти (!) метрах від поліцейського посту.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/Gorodovoy.jpg
Така подія сильно похитнула авторитет проскурівської поліції. Реакція повітового справника була негайною. 16 травня 1908 року він видав розпорядження негайно зняти з постів усі будки, а городовим “перебувати в стані постійного патрулювання районом”. На випадок непогоди з коштів міського бюджету для поліції були закуплені плащі.

У службовій записці повітового справника до Проскурівського міського Голови, цей крок був чітко аргументований: “У погану погоду і під час сильних дощів городові, які знаходяться на постах, змушені ховатися в будках постових, внаслідок чого їхні райони залишаються без належного нагляду, що сприяє крадіжкам та ін. законопорушенням. Цього можна уникнути, якщо постовий городовий буде забезпеченний водозахисним плащем, як це практикується у великих містах і Європі. Городовому в плащі не буде потреби ховатися від непогоди в будку, і тому все, що відбувається на посту, не залишиться поза його уваги. Пропоную Вашому Високоблагородію не відмовити в придбанні плащів”.

Цегляна реклама
На південній околиці Проскурова, яка ще до 1950-х років називалася передмістям Високим, ліворуч Кам’янецької дороги, у 1899 році стало до ладу одне з найбільших підприємств міста того часу — цегельний завод купця Гальперіна. До сьогоднішнього дня збереглися деякі будівлі (наприклад, адміністративний корпус) старого заводу, котрий нині називається ВАТ “Хмельницький завод будівельних матеріалів”. Вже більше століття основною продукцією підприємства була і залишається цегла.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/cegl.jpg
Наприкінці XIX століття у Проскурові починається справжній будівельний бум. У місті виникає до десятка цегельних заводів, але всі вони були дуже маленькими та не могли задовільнити попит на цеглу.

Проскурівський купець Шльома Гальперін, вчасно зорієнтувавшись у ситуації, що склалася на ринку будматеріалів, вклав чималі кошти на закупівлю новітнього устаткування і з 1899 року організував на південній околиці міста цегельне виробництво. Підприємство отримало назву “цегельний, кахельний і черепичний завод”. У 1904 році на заводі працювало 155 осіб, діяли дві гофманові печі, один прес для цегли і два для черепиці, виготовлялося до трьох мільйонів штук цегли на рік. Всі цегельні заводи Проскурова разом виробляли продукції набагато менше гальперінського підприємства та й за якістю явно поступалися їй.

Перше, що зробив Гальперін, це безкоштовно надав свою цеглу одному з місцевих домобудівників, виставивши єдину умову — новопобудований будинок має бути без штукатурки, щоб усі бачили, “якої відмінної якості моя цегла”. Рекламна акція вдалася на славу. Наступні роки завод ледве встигав задовольняти усі замовлення на продукцію, а з гальперінської цегли у Проскурові побудована більшість будинків початку XX століття.

На сьогоднішній день не існує стовідсоткових підтверджень, що мова йде саме про цей будинок, але з великою долею йомвірності, можна стверджувати цей факт.
http://www.proskurov.info/news/culture/7905-2011-06-13-12-28-37

Озерна в 90-х роках:

http://img.pixs.ru/storage/6/1/9/Ozernajpg_6839079_632619.jpg

Пройшло 20 років:

http://img.pixs.ru/storage/6/2/1/ozerna2jpg_9084861_632621.jpg

http://img.pixs.ru/storage/6/2/2/ozerna3jpg_2435690_632622.jpg

Форумчани, я не бачу це зображення тараса199., тільки написи. мені треба щось включити?

Форумчани, я не бачу це зображення тараса199., тільки написи. мені треба щось включити?

На даний момент я теж. Це проблеми з хостингом.

Ретро-фото: головна вулиця Хмельницького. 1967 рік

Олександрівська, вона ж вулиця імені 25 Жовтня, вона ж Герінгштрассе, вона ж вулиця Леніна, вона ж нині Проскурівська... На фото - 1967 рік, отже, на той час це вулиця 25 Жовтня...

http://proskurov.info/images/stories/25oct67(1).jpg

Ми з фотографом стоїмо на перехресті головної вулиці міста Хмельницького з нинішньою вулицею Грушевського. Головна вулиця будується - вірніше, надбудовується. Адже ідея надбудувати над будинками додаткові поверхи виникла не вчора і не сьогодні.
За будівельним парканом - капітальна реконструкція будинку, в якому знаходиться перукарня "Руслан", напевно, саме за нею, як за одною з найдавніших перукарень міста, найлегше зорієнтуватися на місцевості. Цей дім початку ХХ століття у 1960-х роках отримав третій поверх та позбувся своєї оригінальної цегляної оздоби, яку заліпили "красивою" облицювальною плиткою. Таке нищення останніх залишків проскурівської архітектури триває донині. Остання жертва - фасад будинку Журавльової (Проскурівська, 7).
А впізнаєте, яким цей квартал був колись? Якби зовсім недавно власноруч не знищили те, що будували проскурівчани - сьогодні б не сушили собі голови "що б таке показати туристам".

http://proskurov.info/images/stories/37(2).jpg

Симпатичне повітове містечко, якого більше нема...



http://proskurov.info/video-foto/retro-photo/7962--1967-

До речі, кому цікаво, може переглянути серію фото "Між двох часів" накшталт тих, які робив greyi про Львів:
http://proskurov.info/forum/89-5-inshe/24524-foto-mezh-dvuh-vremen

Проскурівська, 7: перший у місті гастроном
Історія будинку із червоної цегли, на першому поверсі якого нині розташована аптека №2, пов’язана з розвитком торгової справи в нашому місті — у минулому тут знаходився найкращий гастрономічний магазин Проскурова.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/juravleva.jpg
“У Проскурові стільки магазинів, скількі дверей в його буденках” - саме так століття тому проскурівчани характеризували своє місто. І дійсно, у ті часи Проскурів вражав кількістю торгових закладів. Особливо в центральній частині міста вони займали всі більш-менш придатні приміщення на перших поверхах будинків (історія повторюється, чи не правда?). Приміром, у 1910 році в 35-тисячному місті нараховувалося 418 магазинів і крамниць. Ще століття тому — у 1806 році, у маленькому Проскурові з населенням всього 2 тисячі мешканців, де був лише один кам’яний будинок, проте магазинів кам’яних нараховувалося 7, та було ще 68 дерев’яних крамниць. Але, кількість не відповідала якості – всі ті крамниці мали доволі жалюгідний вигляд: крихітні приміщення в єврейських будиночках, які одночасно могли використовувати як майстерню, житлову кімнату і невеличкий склад. Поняття прилавка й продавця було чисто умовним — товар міг відпустити будь-хто з родини власника магазина. Асортимент також був відповідним – майже ніякого вибору та різноманіття товарів.

Нову сторінку в торговельній справі Проскурова було відкрито у 1880 році, коли місцевий купець Василь Журавльов заснував у місті перший гастрономічний магазин, як тоді говорили, “європейського стилю”.

Торгівлею купецька родина Журавльових почала займатися з 1832 року. Вже через пару десятиліть вона володіла крамницями у багатьох містах і містечках Подільської та Волинської губернії, і мала, навіть, декілька магазинів у Києві. Наприкінці 1879 року проскурівський представник родини — Василь Журавльов, – вирішив відкрити у Проскурові першокласний гастрономічний магазин.

Купець уклав з міською владою угоду на оренду частини будинку міської управи, який розташовувався на розі вулиць Олександрівської і Дворянської (тепер приблизно на місці цього будинку знаходиться естрадний майданчик біля кінотеатру ім. Шевченка). За короткий час йому вдалося переобладнати орендоване приміщення, і незабаром новий “Магазин Журавльова” прийняв перших покупців.

Широкий вибір вітчизняних та імпортних бакалійних і гастрономічних товарів, можливість брати товар у кредит, робити замовлення, доставка додому і дегустація — усе це було для провінційного Проскурова дивиною. От як, приміром, розповідав про новий магазин у своїх спогадах корінний проскурівчанин Д.Бєлавінцев: “В 1880 году в городе все торговые заведения представляли собой обыкновенные местечковые лавочки. Лишь два магазина имели вид городских. Лучший принадлежал Журавлеву. В те годы было престижно покупать товары именно там, а особым шиком считалось в присутствии гостей, как бы между прочим, отправить свою кухарку или слугу “за бутылочкой эльзасского и фунтом буженины” в магазин Журавлева”.

На цьому Василь Журавльов не зупинився. Незабаром купець відкрив ще один магазин на центральній вулиці Проскурова. Він був дещо менший і знаходився на місці нинішнього чотириповерхового житлового будинку №49 (розташований впритул до художнього музею).

На початку XX століття власницею фірми стала донька Журавльова, Віра Василівна (за чоловіком Вільчек). З того часу торгові заклади фірми були перейменовані в “Магазини Журавльової”. У 1903-1905 роках купчиха за допомогою рідного дяді Семена Журавльова побудувала на вулиці Олександрівській, 5 (нині – Проскурівська, 7) приватний двоповерховий будинок з червоної цегли. На верхньому поверсі була влаштована власна квартира, а нижній відведено під торгові площі нового гастроному, над входом якого з’явилась вже добре знайома проскурівчанам вивіска — “Магазин Журавльової”.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/juravleva_a.jpg
Переживши дві війни та епоху перебудов 1970-1980 років, будинок донедавна був таким же, як і сто років тому.

Але спочатку до нього прибудовують третій поверх:
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/juravleva3.jpg
А потім повінстю спотворюють фасад першого поверху:
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/Untitled-1copy%5B1%5D.JPG

http://www.proskurov.info/news/society/8119--7-

Розбудова Проскурова після пожежі
Історія нашого обласного центру першої половини ХІХ ст. залишається темою малодослідженою. Особливо цікавим є питання забудови міста після пожежі 1822 року за вперше розробленим для Проскурова регулярним планом 1824 року.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/map1824SQ.jpg
Саме згідно з цим планом були прокладені всі основні вулиці центральної частини міста, які існують й сьогодні.

На початку ХІХ ст. Проскурів, який хоча й мав статус повітового центру, був містом маленьким та не мав регулярної забудови. За свідченням подільського губернського землеміра Карла Екстера, у 1806 році в Проскурові було 487 будинків, з яких лише один кам'яний, а інші дерев’яні, крамниць кам'яних – 7 та дерев'яних – 68, млинів – 2, греко-руська церква, католицька каплиця, дві єврейські синагоги. Населення складало 2022 мешканці.

Стосовно характеру забудови Проскурова на початку ХІХ століття можна судити з планів 1800 та 1806 років. Перше. Що бачимо – в місці злиття Бугу та Плоскої був острів. Причому Буг, перегороджений греблею трохи далі по течії, розливався тут, утворюючи став. Острів називався Кемпа або «Старе місто» та мав щільну забудову. На ньому мешкали переважно нащадки польських переселенців з Мазовії, які були тут посаджені на початку XVIIІ ст. власниками плоскирівського староства Замойськими. Серед забудови острова виокремлюється площа, на якій розміщувалися будівлі ратуші та костьолу Св. Анни. Від площі у східному напрямку йшла вулиця (нині – вул. Примакова), що з’єднувала острів з «материковою» частиною міста. Для зручного сполучення через Плоску був споруджений довгий міст, замість якого ближче до середини ХІХ ст. була насипана земляна гребля. Додамо, що найкращою спорудою на острові був костьол Св. Анни, який у 1821 році перебудували з дерев’яного на мурований.
http://www.proskurov.info/images/phocagallery/do1917/thumbs/phoca_thumb_l_star_prosk_dr1.jpg
«Материкова» частина на планах обмежена позначенням земляних валів – залишків стародавніх міських укріплень, що зберігались принаймні до останньої чверті XIX ст. Ще з середини XVI ст., коли Плоскирів отримав міські права, тут почав формуватися торгово-ремісничий центр. В ньому осіли здебільше євреї-ремісники та торговці, які втікали на землі Поділля від нищівних релігійних війн, що вирували в Західній Європі. Вулиць у цій частини міста фактично не існувало, забудова була хаотичною, серед якої на планах виокремлені будівлі синагоги та православної церкви. Перед церквою був торговий майдан, який оточували дерев'яні та кам'яні лавки. Східна околиця міста проходила приблизно по лінії теперішньої вулиці Соборної, а його південною межею було перехрестя поштових доріг на Летичів (нині – вул. Проскурівській) та на Кам'янець (нині – вул. Кам'янецька). На цьому перехресті позначене «казенное каменное строение, в сем казначейство». Кам’янецька дорога проходила скрізь місто у північному напрямку, греблею перетинала Буг та проходила через село Заріччя вже як дорога на Старокостянтинів. На бузькій греблі позначені водяні млини.
http://www.proskurov.info/images/stories/loki/kaznach.jpg
На початку літа 1822 року сталось найбільше лихо для Проскурова ХІХ ст. – пожежа, яка повністю знищила майже всі дерев’яні споруди міста, у т.ч. православний храм Різдва Богородиці, міські крамниці та ін. Від вогню не постраждала лише «острівна» частина міста, а от «материкова» частина з єврейськими кварталами вигоріла дощенту. Саме це лихо дало поштовх для докорінної перебудови міста.

За розпорядженням Подільського губернатора від 5 серпня 1822 р. до згорілого Проскурова був відряджений губернський землемір Вікентій Рудлицький. За короткий час він розробив проектний план забудови міста, позначивши на місцевості рівчаками заплановані квартали, вулиці, ділянки для забудовників. У листопаді 1822 року його план був ухвалений на місцевому рівні, а згодом доопрацьований у Петербурзі головним містобудівничим імперії архітектором Вільямсом Гесте. 22 січня 1824 року план забудови Проскурова був затверджений імператором Олександром І. Таким чином, Проскурів став першим серед міст Подільської губернії, для якого був розроблений генеральний план забудови та який був «Височайше» затверджений царем.

Тут слід зазначити, що у попередніх дослідженнях історії міста Хмельницького більшість авторів (в тому числі й я) неправильно читали підпис архітектора на плані Проскурова 1824 року й трактували його як Геслер. Насправді, над планом міста працював згаданий вище Вільямс Гесте (1763-1832) – архітектор, шотландець за походженням, що поступив 1792 року на службу в Російській імперії. Почав свою діяльність в Криму, згодом працював у Катеринославі, у 1808 році став архітектором Царського Села, а з 1810 фактично очолив всі містобудівні роботи в Російській імперії. Постійно розглядав надіслані з місць генеральні плани міст, багато з яких переробляв. Крім планів Москви, Смоленська та десятків інших міст Росії опрацював генеральні плани Києва, Катеринослава, Бахмута, Олександрівська, Бердичева, Черкас, Житомира, нашого Проскурова та ін.

Для складання плану Проскурова В. Рудлицьким та В. Гесте була застосована популярна на той час прямокутно-променева структура планування. За нею місто отримало чіткий поділ на вулиці, вся міська територія була розбита на 31 квартал та 403 садибні ділянки. Була приблизно збережена структура старої частини міста, й разом з тим заплановане розширення міста у східному (вздовж Летичівської дороги) та південному (вздовж Кам’янецької) напрямках. Ці східно-південні межі міста були окреслені напівкільцем бульвару (нині вул. Гагаріна – Червоноармійська – Свободи). Згідно з планом була визначена інша головна торгова площа міста – Хлібна (нині – квартал із сквером ім. Т.Шевченка). Також план нормував типи забудови: одним кольором були позначені квартали «под каменные строения», іншим – «под деревянные и прочие строения». До плану були додані збірки проектів типових фасадів будинків, з яких забудовники повинні були вибирати один із варіантів для будівництва. «Зразкові» фасади для міст всієї Російської імперії розробили архітектори В. Гесте, А. Руска і А. Стасов в 1809-1812 роках та вони були видані окремими альбомами.

«Неусыпное и строгое наблюдение за постройкою в Проскурове»

Таким чином, місто вперше отримало перспективний план забудови. Але, чітка реалізація цього плану в перші роки мала чимало проблем. Найголовнішою стало те, що поки план два роки проходив процедуру затвердження, проскурівчани-погорільці розпочали відбудову своїх помешкань без плану та без належного нагляду міських урядовців – магістрату, поліції, землеміра. Як результат, забудова першого року вийшла хаотичною. Так, на 1 липня 1823 року в Проскурові міщани побудували 96 будинків, з них: єврейських – 20 дерев’яних, 60 глиняних та 1 цегляний, християнських – 15 глиняних, й майже всі ці будівлі не відповідали типовим вимогам як за фасадами, так й за плануванням. Більше того, були порушені проміжки між будинками та лінії запроектованих вулиць. Губернський землемір В. Рудлицький регулярно направляв приписи проскурівському землеміру Івану Боярському з вимогою стежувати за дотриманням забудовниками виконання плану. Але, чисельні порушення та самовільна забудова у Проскурові тривали. Річ в тому, що проскурівський землемір, по-перше, часто бував у службових виїздах у повіті, отож не мав можливості постійного нагляду за забудовою у місті, по-друге – йдучи назустріч малозабезпеченим міщанам, він самовільно почав видавати їм спрощені плани будівель, які не відповідали плану. Так, замість пристойних будинків у місті будували халупи під стріхою. 7 листопада 1824 року В. Рудлицький рапортом на ім’я Подільського губернатора повідомив про незадовільне виконання генерального плану забудови Проскурова.

Губернська влада, вперше зіткнувшись з подібною проблемою та не маючи досвіду щодо практичної реалізації виконання регулярних планів забудови міст, звернулась у будівельну комісію Міністерства внутрішніх справ за поясненнями – хто має наглядати та відповідати за дотриманням забудови? Реакція Петербурга була блискавичною – вийшов Указ Його Імператорської Величності (!) , у якому обов’язки нагляду за забудовою були покладені на поліцію: «…Проскуровской Градской полиции подтвердить Указом неусыпное и строгое наблюдение за постройкою в городе Проскурове, производимою с тем, чтобы жители не отступали от планов и фасадов Высочайше апробованных…».

На виконання Указу проведено ряд заходів: визначили будинки, що потребують «исправления фасадов», зобов’язали знести самовільні прибудови до будинків, заборонили будувати тимчасові напівземлянки замість будинків, вирівняли ширину вулиць тощо.

Такими рішучими заходами владі здебільшого вдалося направити забудову міста згідно з затвердженим планом. До липня 1827 року проскурівчани побудували 150 єврейських та 72 християнські будинки. Все це будівництво йшло за проектами із згаданих вище альбомів 1809-1812 років, які пропонували 225 «зразкових» фасадів. Але у Проскурові з них було використано лише близько десяти. Найчастіше мешканці обирали проекти невеличких будинків із скромним архітектурним оформленням, за якими можна було спорудити й мурований, й дерев’яний будинок. Ремісники, торговці, нижче чиновництво віддавало перевагу проектам №87 – «мелочная лавка на один отвор», №9 і 10 – одноповерхові дерев’яні будинки на три та п’ять вікон. Купецтво та промисловці обирали переважно проекти №39 – будинок мурований або дерев’яний на фундаменті, №23 та №86 – двоповерхові будинки «каменные или деревянные на погребном этаже».

У 1828-1831 роках була перебудована бузька гребля, на якій споруджені нові шлюзи і міст через Буг. Одночасно на греблі, поруч зі старими, що згоріли, побудували два нові млини. На початку 30-х рр. ХІХ ст. розпочалося формування нової Хлібної площі, на якій з’явились крамниці та склади. У 1830 році за “Зразковим проектом повітового тюремного замку” столичного зодчого А.Захарова було завершена повна перебудова мурованої тюрми по вул. Кам’янецькій. Й нарешті, на місці дерев’яного православного храму, що згорів, спорудили муровану соборну Різдво-Богородицьку церкву. Турботи з будівництва собору взяла на себе держава, виділивши 60 тис. руб. За основу був взятий проект №ХІІ із «Собрания планов, фасадов и профилей для строения каменных церквей», складений 1824 року петербурзькими архітекторами А. Михайловим та І. Шарлеманом. До типового проекту додали лише надбудовану дзвіницю з проекту №ХІ. Будівництво собору почалося 1835 року, а вже 15 травня 1837 він був освячений.
http://www.proskurov.info/images/phocagallery/do1917/thumbs/phoca_thumb_l_df11.jpg
Проте, незважаючи на кардинальні зміни на краще, у забудові Проскурова 30-х рр. ХІХ ст. залишилися й деякі вади, що так й не були виправлені з минулих від пожежі років. Як доповідав у 1837 році проскурівський землемір К. Чайковський: «…в Проскурове еще имеется много построек, делающих безобразие, построенные произвольно не по фасадам, имеющие отступления от проектной линии на несколько сажень в глубь своего участка… Еще можно сказать, что по плану значится на каждом участке постройка, а многие жители заняли по несколько номеров, построив один дом, а на оставшейся земле заводят огороды. Следует добавить, что Проскуров не разделен на части, улицы и переулки не имеют названий, бульвар как означено на плане не высажен деревьями… ». Але, найбільшою вадою Проскурова тих років була повна відсутність на вулицях бруківки, що в негоду робило їх майже непрохідними. Про це свідчить такий відомий факт: восени 1844 року під час подорожі імператора Миколи ІІ через Проскурів у його екіпаж було запряжені 12 пар волів, які ледь змогли перевезти царя через греблю і просуватись вулицями – настільки небруковані вулиці ставали непроїжджими під час дощів.

Проте, не дивлячись на певні недоліки, у 40-х роках ХІХ ст. Проскурів у порівнянні з іншими подільськими містами отримав відносно непогану забудову. Про це свідчить статистика – у 1846 році в місті було 39 мурованих будинків і за їх кількістю Проскурів поступався лише губернському Кам’янцю (287 мурованих будинків), випереджаючи всі інші міста Поділля – Летичів (23), Вінницю (16), Могилів (16), Нову Ушицю (6) та ін.

Отож у першій половині ХІХ ст. Проскурів вперше у своїй історії отримав генеральний план, за яким розпочалася регулярна забудова міста. Реалізація цього плану заклала основу теперішньої центральної частини міста Хмельницького та визначила вектори формування міського середовища на майбутні роки.
http://www.proskurov.info/news/culture/8179-2011-09-10-14-47-58

Побачити старий Проскурів і новий Хмельницький водночас
Оновлену експозицію виставки "Старе-нове місто" відкрито у Хмельницькому музеї-студії фотомистецтва, єдиному з подібних музеїв України.
http://www.proskurov.info/images/stories/Old-new.jpg
http://www.proskurov.info/images/stories/Old-new.jpg
"Ця виставка дає нам пірнути назад у юність, в дитинство, - сказала на відкритті виставки керуюча справами Хмельницького міськвиконкому Людмила Черевченко. - Поряд з сьогоднішнім Хмельницьким ми бачимо вулиці і будиночки старого міста, якими вони були, біля яких ми колись ходили щодня. Я народилася у Хмельницькому, і пам'ятаю багато з них. Наприклад, на місці готелю "Енеїда" стояв красивий будинок у стилі барокко. Тоді я навчалася у художній школі - і нам розповідали про архітектурні стилі. Багатьох з них вже немає - будинки як люди, кожному є свій час. На їх місці зараз зведено нові, більш сучасні, більш функціональні. Але ми намагаємося, щоб місто не втратило свого обличчя".
http://www.proskurov.info/images/stories/2a.jpg
http://www.proskurov.info/images/stories/2b.jpg
На виставці представлено кілька десятків архівних фотографій різних років (з початку 20-го століття) у співставленні з сучасним виглядом цих же вулиць. За словами директора музею Костянтина Жданова, яка б експозиція не виставлялася у музеї - але саме ця постійно діюча виставка користується найбільшою цікавістю відвідувачів.
http://www.proskurov.info/images/stories/3a.jpg
http://www.proskurov.info/images/stories/3b.JPG
http://www.proskurov.info/news/society/8196-2011-09-15-13-38-34

Ретро-фото: здається, що недавно - а це вже ретро...
http://www.proskurov.info/images/stories/%D0%B4%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B8%20004.jpg
Фонтан... Зник такий чудовий фонтанчик, куди любили ходити малі хмельничани з їхніми батьками... Чому знесли саме його? (травень 2002 року, біля теперішньої Либідь-Плази)
http://www.proskurov.info/images/stories/%D0%B4%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B8%20003.jpg
Цих ларьочків вже 4 роки як немає. І видно краєчок даху теж знесеного купецького будинку. Але не видно блакитної будівлі Ультрамарину... (травень 2007 року, фото зроблено з вул. Кам'янецької 38)
http://www.proskurov.info/news/society/8235-2011-09-27-18-47-10

^^^^
чудовий фонтан, прикро, що я його не застав...і що з ним сталось?

Вже й всі забули що коли побудували Плазу, разом з нею був зроблений цей фонтан та втановлені пластмасові пальми. А ще на даху зупинки коло Плази сиділа велика надувна іграшка ескімоса. Потім, як знаємо всі "дири" позатулювали новими магазинчиками... Історичний центр, кожний метр - на ціну золота, зрозуміло.

Цікава стаття "Замок та міські укріплення Плоскирова XVI - XVII ст." http://www.proskurov.info/history/8263--xvi-xvii-

http://www.proskurov.info/images/stories/Zamok_Prosk.jpg

В Україні є дві художньо-історичних панорами. Перша, - «Оборона Севастополя», - у Севастополі, друга, - «Визволення Проскурова», - у Хмельницькому..


Вот так..

Звідки пішла назва села Лезневе

Історичних даних про точну дату заснування села Лезневе немає. Коли і чому воно назване саме так – невідомо. Можна тільки припустити, що його назва виникла в першій половині XV століття. Саме тоді цією частиною Поділля володіли поляки, а з історії відомо, що вони багатьом селам і містам давали довільні назви, які потім впродовж довгого часу за ними залишалися.

Щодо назви села Лезневе (сучасний мікрорайон, північно-східна окраїна міста Хмельницького), то вона за час більш як півтисячоліття існування неодноразово змінювалась. В першу чергу це відбувалося в зв’язку з помилками, допущеними при перекладі з польської та російської мов на українську. Ось далеко неповний перелік цих змін, які зафіксовані у документах: 1493 року назване як Глезновці, 1522 року – Глезнів, 1550 р. – Лезнов, 1797 року – Лєзнєв, 1874-1893 роках – Лєзнєво, у 40-60 роках XX ст. – Лезнів, 1963 року, при приєднанні села до міста Хмельницького – Лезнево.



Стосовно самої назви села, то особливих дискусій з цього приводу не було. В усякому разі, самі лезневчани не дуже переймалися цією проблемою. Не будемо винити в цьому жителів села, хоча саме в їхньому середовищі повинні були знайтися ентузіасти, любителі-краєзнавці, нарешті, просто патріоти села, яким було б небайдуже до історії своєї малої батьківщини. Таких не знайшлося. Тому, хоч і з великим запізненням, спробуємо згадати про всі відомі версії походження назви села Лезнева.

Перша версія. Старі люди говорили, що раніше село знаходилося в долині річки Буг. На березі біля річки росло багато верб та лози. Можливо, від слова «лоза» і пішла назва села.

Друга версія. Нині покійний вчитель географії місцевої школи Г.А. Мисліборський на уроках розповідав учням, що з невідомих причин: чи то Буг, розливаючись навесні, приносив людям багато шкоди, чи після одного з чергових набігів кочовиків, жителі села, залишаючи обжиті місця на березі, почали селитися на пагорбі в лісі. Так поступово село з долини вилізло на горбок, де і тепер знаходяться помешкання. Можливо від слова «лізти» і пішла назва Лезнева.

Разом із тим слід відзначити, що Юхим Сіцінський ще в 1901 році писав: «За народними переказами, Глезнев колись був розташований значно нижче, на самому березі Бугу, а коли він був розорений і спалений турками чи татарами, то вцілілі мешканці стали селитися трохи вище, в густому лісі, і заснували нове село, зберігши стару його назву». Така інформація дещо суперечить версії щодо походження назви села від слова «лізти»

Третя версія. Відомий краєзнавець Поділля Сергій Єсюнін в статті про мікрорайон Лезневе в жовтні 2006 року написав, що, можливо, назва села походить від давньоруського «глезно» - п’ята. Іноді так називали малу земельну ділянку, що віддавалась комусь у володіння.

Четверта версія. В старовину до нашого краю вривалися ватаги печенігів, половців, які жили розбоєм і шукали легкої здобичі в Побужжі. Потерпав наш край і від монголо-татарських набігів, а пізніше від кримських татар і турків, які залишали після себе повне спустошення. Все це зумовило появу між поселеннями сторожових сигнальних постів, які сповіщали про наближення ворога. Помітивши небезпеку, вартові запалювали бочки з смолою і густий чорний дим попереджав навколишні поселення про небезпеку. Ланцюжок таких маяків сягав Меджибізької фортеці: Ружична, Лезнево, Пархомівці, Трибухівка. Можливо, від старослов’янського слова «глазеть», тобто дивитися, виникла назва села Глезнів, саме так воно раніше називалось. Ця версія взята з книги Б.А. Стрілецького «Ружичнянський характер».

П’ята версія. Цікаву версію виникнення назви села запропонувала член Всеукраїнської спілки краєзнавців Л. Сердунич. Провівши власне дослідження, вона прийшла до висновку, що назва села могла би утворитись від винайденого лише в одному друкованому джерелі «Енциклопедії українознавства» поняття «лезні люди», тобто ізгої, так їх називали в литовсько-руську добу. Ізгоїв у княжу добу становила «категорія неповноправних людей, що розірвали зв’язки зі своїм тогочасним суспільним середовищем і занепали соціально та матеріально».

Назва «лезні люди» (їх ще називали «льозні», «люзні») збереглася і в польську та литовську добу. Так називали неосілих селян, які перебували поза межами сільської громади. Втративши нерухоме майно і переходячи з місця на місце, вони, таким чином, ухилялися від підданства і покріпачення.

Гарна версія, але вона породжує цілу низку запитань: коли було засновано село Лезнево – в польсько-литовський період чи у княжу добу? Хто з лезніх людей був першопоселенцем? Була це група рівних за станом людей чи одна людина?

Шоста версія. В газеті «Проскурів» від 14.12.2001 року свою версію виникнення назви села Лезнева запропонував журналіст Валентин Бендюг, зміст якої полягає в наступному. В першій половині XVI століття в польських документах село мало назву Lessnow. Згодом в інших документах його згадано під назвою Lesniow albo Hlesnow. Ці перші офіційні назви дають підставу стверджувати, що назва села походить від характеру місцевості: лісове село (хутір, виселок). Пізніше назву було спотворено, і в кінці XIX – на початку XX сторіччя село мало вже назву Глезнев, а ще пізніше одержало офіційну назву російською мовою – Лєзнєво. Українською мовою його слід іменувати Лезневе.

Сьома версія. В Польщі в області Ясна Гора є місто Заркі, передмістя якого носить назву Лезньов (Lesniow). Перша згадка про цей населений пункт належить до 1325 року. Лезньов став відомим завдяки Храму Богоматері, покровительки сім’ї, де зберігається знаменита чудотворна статуя Богоматері Лезньовської. Вважається, що це місце є особливим для молитви і зустрічі з Божою Матір’ю, а тому Лезньов є важливим центром паломництва.

Беручи до уваги, що назва Lesniowa і Лезнева при написанні польською мовою ідентичні, а в датах їх виникнення відсутні суперечності, можна допустити наступну версію: на початку XV століття, коли почав зменшуватись вплив Литви на українські землі, а Польща навпаки активізувала свої дії щодо колонізації Поділля, один із представників польської шляхти, виходець з польського Lesniowa, назвав поселення на березі річки Буг назвою села, яке залишилося на його батьківщині. Подібні випадки часто мали місце при колонізації нових земель європейцями.

Кожна з цих версій має право на існування. Разом з тим, достовірність кожної з них потребує суттєвих додаткових доказів і, головним чином, не з переказів та легенд народного фольклору, а, в першу чергу, з достовірних письмових першоджерел.

http://proskurov.info/history/8010-2011-07-18-09-51-13

Міська архітектура Проскурова-Хмельницького
Дана характеристика забудови м. Проскурова на початку ХХ ст. та показана зміна архітектурних стилів на рубежі століття. Висвітлюється тенденція з’єднання традицій і новацій в архітектурних стилях міста Хмельницького.

Ключеві слова: Проскурів, міська забудова, архітектурні стилі, модерн, постмодерн, стиль «киевских подрядчиков», сучасні стилі.


http://proskurov.info/history/8302-2011-10-11-15-10-13

Деякі старі фото Хмельницького

http://s017.radikal.ru/i431/1110/e7/960e655e35d4.jpg

http://s42.radikal.ru/i098/1110/e2/f3119e20e632.jpg

http://i076.radikal.ru/1110/f7/28401a183bc4.jpg

http://s017.radikal.ru/i416/1110/c3/9de79d091674.jpg

http://s017.radikal.ru/i431/1110/23/97aa6b469567.jpg

http://s017.radikal.ru/i400/1110/35/35f544e0343a.jpg

http://s59.radikal.ru/i166/1110/b6/fdaf25014136.jpg

набережна була прекрасна. відновити би її згідно цього фото.

набережна була прекрасна. відновити би її згідно цього фото.

Да згідний відновити б її так, я чув що на реконструкцію набережної потрібно 10 млн гривень

Якщо 10 млн, то реальна ціна 3-4 мільйони гривень

Там треба 600 метрів забору. Якщо поставити такий простий як зробили навколо кладовища на Кам'янецькій, то ціна за 1 погонний метр порядка 170 грн. Забор страшний. Думаю, гарний забор за 1 погонний метр буде близько 350-500 грн. Тому ціна 200-300 тисяч гривень. Стільки ж робота Тобто 500-600 тисяч гривень. Тротуарна плитка - близько 70 грн за квадрат. Там приблизно 2500 квадратних метрів. Виходить близько 200 тисяч гривень, плюс стільки ж робота. Вже в сумі маємо 400 + 600 = 1 млн гривень. Тепер укріплення берега, наприклад підпірними стінами і шпунтовим огородженням - ціна близько 800 грн за квадрат з роботою. Там приблизно 2600 квадратів. Приблизно 2 млн гривень. Сумуємо 2 + 1 = 3 млн гривень за все. Звідки візьметься 10? Навіть яко використаєм ще кращий паркан і якіснішу плитку - ціна хай зросте до 5-6 мільйонів... Це потолок. Реально 3-4 мільйони.

Там треба 600 метрів забору. Якщо поставити такий простий як зробили навколо кладовища на Кам'янецькій, то ціна за 1 погонний метр порядка 170 грн. Забор страшний. Думаю, гарний забор за 1 погонний метр буде близько 350-500 грн. Тому ціна 200-300 тисяч гривень. Стільки ж робота Тобто 500-600 тисяч гривень. Тротуарна плитка - близько 70 грн за квадрат. Там приблизно 2500 квадратних метрів. Виходить близько 200 тисяч гривень, плюс стільки ж робота. Вже в сумі маємо 400 + 600 = 1 млн гривень. Тепер укріплення берега, наприклад підпірними стінами і шпунтовим огородженням - ціна близько 800 грн за квадрат з роботою. Там приблизно 2600 квадратів. Приблизно 2 млн гривень. Сумуємо 2 + 1 = 3 млн гривень за все. Звідки візьметься 10? Навіть яко використаєм ще кращий паркан і якіснішу плитку - ціна хай зросте до 5-6 мільйонів... Це потолок. Реально 3-4 мільйони.

Я читав десь було написано потрыбно приблизно 10 млн, а що будуть робити непонятно

Стандартний відкат - це 100% від реальної ціни, а, інколи, й більше. На пам'ятник ВНЛ назбирали близько 10 мільйонів. Реальна ціна 2, здається. Офіційно оголошено було 4 мільйони. Тобто відкат був 500 відсотків

http://radikal.ua/data/upload/4efc3/04012/480659defc.jpg (http://radikal.ua)

Зараз думаю міський бюджет не потяне повністю та якісну реставрацію набережної. Непоганим варіантом було б зобовязати власників цієї висотки що мала будуватись поряд провести відновлення.. Здається навіть у рендері зазначалось це..

Зараз думаю міський бюджет не потяне повністю та якісну реставрацію набережної. Непоганим варіантом було б зобовязати власників цієї висотки що мала будуватись поряд провести відновлення.. Здається навіть у рендері зазначалось це..

так це б було вигідно, але даже вон на парковій добудовується елітний дім, так но там вблизі нічого пока нероблять, (я про берег) но це пока...

Зараз думаю міський бюджет не потяне повністю та якісну реставрацію набережної. Непоганим варіантом було б зобовязати власників цієї висотки що мала будуватись поряд провести відновлення.. Здається навіть у рендері зазначалось це..

зобов'язати не вийде. та висотка взагалі не зрозуміло, коли буде будуватися. наступного року точно не буде. а набережна розсипається на очах і з такими темпами обвалиться у Буг.
якщо залучати до цього інвесторів(підприємців) - вони захочуть (однозначно), щоб їм виділяли на пільгових умовах ділянки на набережній під які-небудь генделі.
тому реконструювати виходить треба за бюджетні гроші.

Та й практично ті що при владі "стоять" за цими будівництвами.. так що це дійсно мало ймовірно..
То й же Малібу що на пляжі тримає Вікарчук а для благоустро пляжу нічого не зробив..

То й же Малібу що на пляжі тримає Вікарчук а для благоустро пляжу нічого не зробив..

на початку то було тільки відновлено пляжні "парасольки":lol: і все.

на початку то було тільки відновлено пляжні "парасольки":lol: і все.
і те оболонь допомогла.. з рекломою живчика були..)

До-речі, якщо набережнарозвалиться повністю, або там буде хтось травмований чи буде нещасний випадок - її реконструюють в лічені місяці

До-речі, якщо набережнарозвалиться повністю, або там буде хтось травмований чи буде нещасний випадок - її реконструюють в лічені місяці

То що, чекаєм коли рухне?)

ага!

стара листівка з універмагу "дитияий світ",
http://mintorgmuseum.ru/trade/post_cards/1116/

Історія цукрового заводу у контексті історії міста Хмельницького

У статті в результаті комплексного та об’єктивного аналізу джерел та історіографії, досліджено історію цукрового заводу наприкінці ХІХ – ХХ ст. Вивчено історичні умови міста Проскурова (пізніше Хмельницкого), в яких розвивалось підприємство. Проаналізовано вплив політичної та економічної ситуації в країні на роботу заводу, досліджено внесок робітников цукрозаводів в розвиток міста.


http://www.proskurov.info/history/8396-2011-11-13-11-13-26

http://www.khmelnytsky.com/index.php?Itemid=290&id=197&layout=blog&option=com_content&view=category

Авіаційна хроніка Хмельницького

7 грудня – Міжнародний день цивільної авіації. Історія появи і розвитку авіації в нашому обласному центрі налічує майже століття. Стисло нагадаємо її основні віхи та етапи становлення. Серед них є подія, що визначається як перша в Україні.

1912 р. Вперше проскурівчани побачили в небі над містом літак. Це був військовий літак, приписаний до 6-го ескадрону 12-го гусарського Охтирського полку (полк розміщувався в Меджибожі). Пілотував його штаб-ротмістр Володимир Єсіпов. Літак брав участь в корпусних маневрах, які проводилися на просторі від Меджибожа до Проскурова, і виконував завдання розвідки позицій умовного противника. З’явився аероплан із сходу, й зробивши коло над містом, повернув на північ. Старожили пригадували, що поява аероплана у проскурівському небі, викликало аби який переполох: всі перехожі завмерли із піднятими головами, візники-балагури зупинились, діти зі шкіл та училищ висипали на вулиці, а коли літак полетів, то народ ще довго обговорював побачене.

1914-17 рр. У роки Першої світової війни на південно-східній околиці Проскурова військові авіатори російської армії облаштували тиловий аеродром, на якому базувалися повітроплавні роти Південно-Західного фронту.

Саме це льотне поле згодом стало аеропортом на вулиці Пілотській, який добре пам'ятають більшість хмельничан (діяв "старий" аеропорт до початку 1980-х років).

1917-20 рр. У роки громадянської війни в Проскурові розміщувалися льотні частини і армії Української Народної Республіки та Червоної армії – залежно від того, яка влада була в місті.

1919 р. У квітні – на початку травня діяла перша в історії української авіації міжнародна авіалінія Проскурів – Будапешт. Вона була організована за ініціативою уряду Радянської України для допомоги революційній Угорщині. Перший авіапереліт здійснив пілот В.Ходорович. Літаки курсували в обидві сторони, перевозили не тільки вантажі, а й пасажирів. Проскурів був обраний відправним пунктом з єдиної причини – тут знаходився найближчий до кордонів Угорщини аеродром, який навесні 1919 року перебував в руках Червоної армії.

1920-30 рр. Розширюється Проскурівський військовий аеродром: обгородили льотне поле, виставили посилену охорону, спорудили ангари, паливні сховища. Також у районі аеродрому були побудовані два житлові чотири поверхові будинки для офіцерського складу.

1941-44 рр. Німецька армія, яка окупувала Проскурів, використовувала аеродром для військово-транспортних цілей.

1944 р. У квітні була створена окрема Проскурівська авіаційна ескадрилья. 3 травня в її розпорядження прибули перших два цивільні літаки По-2, які з навчальних були переобладнані на поштово-пасажирські. На них авіаланки пілотів Бондаренка і Дрозда налагодили регулярні пасажирські авіарейси в Кам'янець-Подільський, а незабаром у віддалені райцентри – Стару Синяву, Плужне, Віньківці, Теофіполь, Миньківці, Сатанів.

1947 р. Відкрито авіалінію Проскурів – Київ.

1950 р. Окрема Проскурівська авіаційна ескадрилья була приєднана до 283-го Чернівецького авіаційного загону, який перейменували на 98-й Чернівецький об’єднаний авіаційний загін Українського управління цивільної авіації.

1952 р. Відбулося об’єднання підрозділів 98-го Чернівецького авіаційного загону та аеропортів, які до цього часу були окремими структурами. Таким чином, Проскурівська авіаційна ескадрилья та аеропорт Проскурів стали єдиною структурою. Як й раніше ескадрилья обслуговувала аеропорти місцевих авіаліній: Кам'янець-Подільський, Теофіполь, Ізяслав, Полонне, Нову Ушицю.
1956 р. Хмельницький аеропорт отримав нові літаки Ан-2 і Як-12. Здійснювалися рейси до Києва і ще в п'ять обласних центрів України, а також у 7 райцентрів області.
1970 р. Аеропорт став приймати турбореактивні літаки Як-40 (рейси на Київ і Одесу) і турбогвинтові Іл-14 (рейс на Сімферополь). Щодня відправлялися по 250-300 пасажирів.

1971 р. За наказом Міністерства цивільної авіації СРСР від 12.04.1971 на базі Хмельницької окремої авіаескадрильї створено Хмельницьке авіапідприємство, підпорядковане управлінню цивільної авіації УРСР. Того ж року за вісім кілометрів від міста, за селом Ружична, розпочалось будівництво нового аеропорту.

1982 р. Введено в експлуатацію новий аеропорт. Загальна площа земельної ділянки, яку займає аеродром – 134,2 га, в тому числі летовище – 13,2 га. Аеропорт отримав штучну злітно-посадкову смугу довжиною 2200 м з бетонним покриттям, що в змозі витримати посадку повітряного судна вагою до 61 тонни. Отож Хмельницький став приймати лайнери типу Ан-24, Ту-134, Як-42.


Решта статті та фото тут:

http://www.proskurov.info/news/society/8445-2011-12-10-14-18-30

http://img-fotki.yandex.ru/get/6207/84657216.4/0_871e4_ecfeb88e_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553444/)

http://img-fotki.yandex.ru/get/6106/84657216.4/0_871e3_e115ec43_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553443/)

http://img-fotki.yandex.ru/get/6107/84657216.4/0_871e2_4c87b10a_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553442/)

http://img-fotki.yandex.ru/get/6106/84657216.4/0_871eb_d32c2640_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553451/)

http://img-fotki.yandex.ru/get/6106/84657216.4/0_871f0_1ec9ec04_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553456/)

http://img-fotki.yandex.ru/get/5508/84657216.4/0_871f1_9e5ac518_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553457/)

*Вінницький*
http://img-fotki.yandex.ru/get/6207/84657216.4/0_871ea_27ecee11_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553450/)

Проспект миру (навпроти ТЕМПу)
http://img-fotki.yandex.ru/get/6107/84657216.4/0_871ec_46a3b826_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553452/)

вул.Кам"янецька
http://img-fotki.yandex.ru/get/6207/84657216.4/0_871ed_353dfa40_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553453/)

http://img-fotki.yandex.ru/get/6107/84657216.4/0_871f2_2c824521_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553458/)

http://img-fotki.yandex.ru/get/6206/84657216.4/0_871f3_ded2dbda_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553459/)

http://img-fotki.yandex.ru/get/6206/84657216.4/0_871f6_e2c4cf43_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553462/)

Парк 500-річчя
http://img-fotki.yandex.ru/get/6206/84657216.4/0_871f5_b6face6a_L.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553461/)

*Дитячий світ*
http://img-fotki.yandex.ru/get/6207/84657216.4/0_871f4_448a68a6_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553460/)

Праворуч від автобуса теперішній *Абажур*
http://img-fotki.yandex.ru/get/6107/84657216.4/0_871ef_8d1ae9c4_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553455/)

ЦУМ
http://img-fotki.yandex.ru/get/6107/84657216.4/0_871ee_df5d3e73_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553454/)

Без коментарів
http://img-fotki.yandex.ru/get/6005/84657216.4/0_871f7_e18a140d_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/maksim-vavrinchuk/view/553463/)

Старий вокзал був схожий на теперішній Віницький

Яка ж все таки ця радянська архітектура огидна.

Без коментарів
Що саме "без коментарів" ?

^^
по-перше-то що це вокзал і так зрозуміло
по-друге-навіщо було перебудовувати нормальний вокзал на якийсь совковий комбіблок!

Задля збільшення внутрішнього об'єму

1960-ті. Місток біля "Таврії-В". Початок будівництва Виставки.

http://cs9868.userapi.com/u50426483/108599205/y_06f337c8.jpg

Найбільше польських замків і палаців збереглося на Хмельниччині
Про це днями повідомив відомий дослідник старовинної польської архітектури, автор путівника «Польські замки та резиденції України», журналіст Дмитро Антонюк
З його слів, як це не дивно, лідером у цій сфері є навіть не Львівщина чи Тернопільщина, а… Хмельниччина, де пан Антонюк нарахував 73 таких пам’ятки, серед яких як замки, тобто оборонні споруди, так і резиденції, тобто палаци. Друге, третє і четверте місця розподілились відповідно між Вінницькою, Львівською та Тернопільською областями.

До течі, на Хмельниччині презентація цього путівника відбулася лише у Кам’янець-Подільському Кам’янець-Подільський, 20 березня уНаціональному університететі імені Івана Огієнка.

«Більшість замків і шляхетських резиденцій звели колись на теренах України польські королі, магнати й військові діячі, – пише у путівнику автор. – У обох частинах праці представлено аж 470 пам’яток». І ця цифра неостаточна, оскільки Дмитро Антонюк сподівається, що, можливо, існують й інші резиденції польських родин, які він ще не відкрив.

У першій частині представлена історія польських родових гнізд, починаючи від часів середньовіччя і закінчуючи добою бароко; у другій - мова йде про польські резиденції від епохи класицизму і до 1939 року. Географічно путівник охоплює пам’ятки більшості правобережних областей України.

Описи палаців й замків містять захопливі історії життя їхніх мешканців (Ґрохольських, Собанських, Скібнєвських, Потоцьких, Сенявських Браницьких та інших родів), розповідають про метаморфози зовнішнього вигляду споруд, про цікавинки інтер’єру. Водночас автор закликає звернути увагу на ті пам’ятки, які опинились на межі зникнення, тому у книгах йдеться й про резиденції та замки, які на перший погляд вже не становлять інтересу для туристів.

Путівники також містять корисну інформацію про інфраструктуру і дороги, а також особисті враження, а, почасти, й пригоди автора, пов’язані із дослідженням архітектурного спадку поляків в Україні.

http://ye.ua/news/news_8487.html

СК "Поділля"

http://s019.radikal.ru/i637/1206/1b/3ba6fae838b6.jpg

http://s019.radikal.ru/i634/1206/a8/cfac0cb0f4c2.jpg

Жаль, что северную трибуну так не отреконструировали тогда.

Частина колишнього флоту Хмельницького

http://s019.radikal.ru/i620/1207/75/c436df92fc84.jpg

^^ Це ти?)

^^ Це ти?)

ні)) фото з Panoramio)

ні)) фото з Panoramio)

Тоді залишай посилання ;)

Стаття про перший "хмарочос" Хмельницького http://www.proskurov.info/news/culture/1575--qq-

http://www.proskurov.info/images/stories/loki/hmarochos_budivnictvo.jpg

Хмельницька молодь на порозі Незалежності. 1993.


http://s019.radikal.ru/i641/1210/ac/93d90db9c425.jpg

цікаво) це я так розумію фонтани біля скверу Шевченка?
фото з домашнього архіву?

Начебто так.. Позаду має бути Театральна.

скоріше позаду має бути Грушевського)
____

скоріше позаду має бути Грушевського)
____
Я думаю що позаду будівля від статистики а на Грушевського здається подібних немає..

Цього будинку вже немає
http://img-fotki.yandex.ru/get/4116/177184646.0/0_a21d0_3a3da259_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/chiill-love-k/view/664016/)


http://img-fotki.yandex.ru/get/6430/177184646.0/0_a21cf_6ad0b67c_XL.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/chiill-love-k/view/664015/)Panoramio

«Широкоформатний кінотеатр ім. Чкалова», 1970-ті

http://www.proskurov.info/images/stories/%D0%9A%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%20%D0%97%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%8C%D0%B5%D0%B2%20600.jpg

http://www.proskurov.info/images/stories/%D0%9A%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%20%D0%A7%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B2.jpg

Різдвяний подарунок шанувальникам фотоісторії міста Хмельницького від краєзнавця Володимира Захар'єва - фото кінотеатру з особливою відмінністю. Нею є гранітне погруддя льотчика-рекордсмена Валерія Чкалова перед центральним входом.


http://www.proskurov.info/video-foto/retro-photo/9011-l-r-1970-

http://img-fotki.yandex.ru/get/5639/177184646.4/0_b1cec_4a3ecd8c_XXL.jpg.jpg (http://fotki.yandex.ru/users/chiill-love-k/view/728300/)

http://cs308221.vk.me/v308221059/6aba/4gtFNucryEI.jpg

Чи багато ви знаєте про Хмельницький?
Чи хочете знати більше про наше місто?
Вам не подобається, коли про місто кажуть "Пфе! Та у вас нема нічого цікавого!" - адже це не так!

Запрошуємо всіх хмельничан на цикл зустрічей, що присвячені історію нашого Плоскирова-Проскурова-Хмельницького.

В цей раз - захоплююча розповідь про квартал, якого сьогодні вже нема.
Але склалося так, що цей квартал описаний, та й дуже детально, людиною, що жила в ньому на початку 20го століття.

Розповідає Ігор Западенко.
Зустріч відбудеться у "Гнізді", вул. Проскурівського підпілля, 77

Сторінка зустрічи ВКонтакті: http://vk.com/event52815173

http://proskurov.info/media/kunena/attachments/9382/01filarmonia.jpg