Батурин | Baturyn

Батурин вперше згадується в документах, датованих 1625 роком. 3 1648 року Батурин, здобутий повсталими селянами і козаками, став сотенним містечком Чернігівського полку, а з 1649 — Ніжинського полку.
1669—1708 — резиденція гетьманів Лівобережної України (Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи).
2 листопада 1708 р. московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили Батурин, вщент зруйнували оборонний замок і саме місто. Історик Сергій Павленко у монографії "Загибель Батурина" зазначає, що жертвами погрому Батурина стали 6-7,5 тисяч мирних громадян і 5-6,5 тисяч військовиків - сердюків і козаків (разом 11-14 тисяч загиблих).
Керівників оборони Батурина вивезли до Глухова, де стратили. Решту оборонців, за твердженням автора «Історії русів», розіп'яли на хрестах, встановлених на плотах, і пустили за течією ріки Сейм.
1708 року у Батурині було близько 20 тисяч мешканців. 1726 року, через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, що вціліли, жили по околицях. Після цього гетьманську резиденцію перенесено до Глухова. З 1760 року Батурин став власністю гетьмана Кирила Розумовського, який повернув сюди гетьманську столицю.
Після ліквідації полкового поділу України увійшов до складу Чернігівського намісництва, потім — Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії.
У містечку з 1994 р. діє Батуринський державний історичний заповідник "Гетьманська столиця". 23 вересня 2008 року смт Батурин віднесене до категорії міст районного значення.

Палац Розумовського


Реконструйована Батуринська фортеця








Щоб побачити повну версію світлини та її географічну прив'язку, натисніть на ній.